Право на дострокове звільнення - один з найважливіших елементів правового становища засудженого. Вітчизняна й закордонна наука карного й кримінально-виконавчого права, а деякою мірою й кримінологія, досить інтенсивно розробляють широке коло проблем ефективності різних видів дострокового звільнення. Однак такі види дострокового звільнення, як помилування й амністія, менш інших піддалися дослідженню, хоча вони, завдяки своєму надзвичайному характеру виявляють помітний вплив не тільки на помилуваних і амністованих осіб і членів їх родини, але й на формування правосвідомості широких верств населення. Амністія й помилування має глибоке історичне коріння й у тому або іншому виді існують у будь-якому цевилизованом державі. Питання помилування стосуються, як правило, найбільш складних ситуацій дострокового звільнення, коли звичайні його інститути незастосовні. Амністія й помилування, як види дострокового звільнення являє яскравий приклад реалізації принципу гуманізму в карній політиці держави, і веде до виправлення й перевихованню злочинців, а також попередженню здійснення нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами. Рецидив серед помилуваних осіб мінімальний.
Сьогодні наша країна переживає один зі складних моментів свого розвитку, пов'язаний з ламанням устояних традицій і звичаїв, у тому числі й у правовій сфері. Переосмисленню й змінам піддалися багато правових понять, виключенням не стали й такі кримінально-правові інститути як амністія й помилування. Право помилування закріплене в Конституції України, яка визначає суб'єкта, що здійснює це право, форму й порядок прийняття акту про помилування, і межі його дії. Це свідчить про державно-правовий характер помилування, про те, що воно регулюється нормами державного права. Прийняття акту помилування ставиться до виняткової конституційної компетенції Президента України. Даний акт не пов'язаний з питаннями залучення до кримінальної відповідальності, регулюється нормами карного, карно-процесуального й кримінально-виконавчого законодавства.
Амністія оголошується Законом України про амністію і є повним або частковим звільненням від карної відповідальності тільки судом. Термін "амністія" походить від грецького слова amnestia, що означає забуття, прощення. Автори більшості підручників по кримінальнім праві не проводять відмінності між поняттями "амністія" і "акт про амністію". Таке ототожнення представляється помилковим. Комплексний аналіз чинного законодавства (Конституції України, КК) дозволяє зробити висновок про те, що амністія являє собою своєрідний державний захід, спрямовану на реалізацію карної відповідальності. Акт про амністію є лише передбаченої законом формою, у якій цей захід здійснюється.
У системі права інститут амністії займає особливе місце, а визначення його галузевої приналежності належить до дискусійних проблем науки кримінального права. Деякі автори, відзначаючи специфічну правову природу актів про амністію, розглядають їх у рамках конституційного права. Так, Ю.М. Ткачевский і Н.Ф. Крилова вважаються, що, незважаючи на те що в КК включена ст. 86, інститут амністії "не входить у систему Загальної частини кримінального Кодексу".
Найбільш обґрунтованим представляється думка І.Л. Марогуловой, яка пропонує розглядати амністію й помилування в рамках багатогалузевого інституту так званого державного прощення. Видання актів про амністію віднесене до компетенції вищого законодавчого органа Верховної Ради й із цього погляду ставиться до конституційного права. У той же час відповідно до карного законодавства акти про амністію входять до числа підстав звільнення від карної відповідальності й покарання й тому можуть бути розглянуті в рамках кримінального права. Застосовуються ж акти про амністію на різних стадіях карного процесу, що дозволяє віднести їх до карно-процесуального права. Усе це свідчить про те, що амністію слід уважати комплексним міжгалузевим інститутом.
У науці кримінального права суперечки викликав і питання про правову природу актів про амністію. У юридичній літературі виражена думка про те, що "правова природа актів про амністію суттєво відрізняється від правової природи нормативних актів" , що акти про амністію не застосовують і не скасовують норми права й що акти про амністію виступають у ролі своєрідного юридичного факту, що породжує нові правовідносини між державою, з одного боку, і амнистируемыми особами - з іншої.
Російське дореволюційне кримінальне право використовувало тільки поняття "помилування", включаючи в його зміст і те, що в більш пізніше час стало іменуватися "амністією". При цьому із самого почала помилування існувало як комплексний інститут, який регламентувався нормами не тільки карного, але й інших галузей права (державного, процесуального).
У відповідності зі ст. 72 Карного кодексу 1903 року встановлювалося, що "помилування й прощення не залежить від суду. Воно безпосередньо виходить від Верховної Самодержавної Влади й може бути лише дією Монархового Милосердя". При цьому в першу чергу помилування застосовувалося відносно осіб, уже засуджених по конкретних кримінальних справах. Однак поряд із цим широко застосовувалася практика прощення самодержавною владою осіб, що зробили злочини, особливими "всемилостивейшими маніфестами". На Русі традиційне помилування проводилося із приводу сходження на престол, у випадку хвороби пануючи й членів його родини, у спомин душі, а пізніше - із приводу важливих військових перемог, висновку миру й т.п.
ВІДПОВІДНО до пункту 3 "Положення від 19 липня 2005 р. про помилування" може просити кожний засуджений, тобто особа, у відношенні якого винесений обвинувальний вирок суду. Крім того з таким клопотанням може звернутися сам засуджений, його родичка або близькі, громадські організації або адміністрація відповідного установи, де особа відбуває призначену йому судом захід покарання. Відмова в помилуванні оскарженню в судовому порядку не підлягає. Так само як амністія, помилування є змішаним видом звільнення від карної відповідальності й покарання. Найчастіше помилування застосовується до осіб, уже засуджених, що й відбувають покарання. ВІДПОВІДНО до карного закону - право помилування належить тільки Президентові України. Розв'язок Президента оформляється указом, спрямованим на адресу відповідного засудженого, у відношенні якого зробило клопотання.
Актом помилування Президент України може:
• звільнити особу від відбування отбытой частини, що залишився не, покарання;
• скоротити не отбытое покарання на певну частину;
• замінити призначене покарання або не отбытую частину покарання більш м'яким заходом покарання (наприклад, замінити смертну кару позбавленням волі на певний строк);
• зняти судимість.
Актом помилування особа може бути також звільнене від додаткового покарання, але за умови, що воно ще не виконане. Тому не можна, наприклад, актом помилування повернути військове або почесне звання, яких особа була позбавлена по вирокові суду, оскільки помилування не є реабілітацією особи, воно не усуває факту зробленого злочину, а являє собою лише прояв гуманізму відносно засудженого особи.
Акти Президента України про помилування (Укази) не мають нормативного характеру, оскільки розраховані на застосування тільки в одному конкретному випадку - стосовно до поіменно зазначених у них засудженим. Тоді як помилування не ставиться в залежність ні від ступеня суспільної небезпеки засуджених, ні від ваги злочинів і суворості, що загрожують їм покарань.
Звідси випливає, що помилування повинне застосовуватися у виняткових випадках до осіб його, що заслуговують. Разом з тим відзначається тенденція необґрунтованого росту застосування помилування. В 1992 році помилування було застосовано до 1452 засуджен, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, в 1995 - 2036, в 1999 - 2412, в 2004г - 2623. Настільки широке застосування помилування не відповідає його винятковому характеру, причому обґрунтованість деяких актів помилування для населення нашої країни незрозуміла, що підриває авторитет і Президента й правосуддя. Необхідно відзначити, що випадки помилування осіб, засуджених за здійснення особливо тяжких злочинів, нерідкі. Так в 2008 році було помилувано 855 осіб, засуджених за навмисні вбивства, 209 - за заподіяння важкої шкоди здоров'ю, 114 - за викрадення людини, 24 - за бандитизм. Зустрічаються випадки помилування осіб, що мають дисциплінарні стягнення за порушення режиму в місцях позбавлення волі. Немає необхідності говорити про те, який негативний вплив виявляє таке помилування на інших засуджених.
Виходячи з вище сказаного слід зазначити, що амністія й помилування не повинні застосуються до осіб, які в минулому звільнялися від карної відповідальності або покарання відповідно до приписань КК України, амністією або помилуванням. Безумовне застосування амністії й помилування припустиме тільки до тем особам, які бездоганно поводяться в процесі відбування покарання. У такому випадку амністія й помилування будуть не тільки заходом прояву гуманізму до осіб, що зробили злочину, а й засобом виправлення й перевиховання злочинців.
Комментариев нет:
Отправить комментарий